ТЕМА#2. Богослов’я подружжя. Зміст Чину вінчання.

6. ЧИН ВІНЧАННЯ

Обряд заручин

Ті, що хочуть вінчатися, очікують перед дверми церкви – жених праворуч, невіста ліворуч. Священик благословить молодих тричі і вводить їх до притвору храму.
Священик: Боже вічний, Ти зібрав воєдино віддалених від себе і встановив для них нерозривний союз любови, Ти благословив Ісака й Ревеку і вчинив їх наслідниками Твоєї обітниці; сам благослови і рабів твоїх, (ім’я) і (ім’я), наставляючи їх на всяке добре діло…

¢ Нерозривний союз любові…

Нагадуємо, що, згідно з Божим словом, людина створена на Божий образ. Тобто схожою до Бога, гідною та величною. Кожна людина походить із спільноти любові – від Бога в Трьох Особах, Отця, Сина і Святого Духа. Тому й у житті прямує до подібної спільноти – подружжя, сім’ї.

На відміну від будь-якого іншого різностатевого зв’язку, християнське подружжя засноване на любові особливої якості – любові Бога між Трьома Особами. Ця любов у Бозі є довершена, незмінна і невгасима протягом цілої вічності. Людська злука опирається на неї. Якщо чоловік і жінка з власної волі, цілковито і радісно поєднують свої долі у церковному шлюбі, то долучаються до Божого потоку життя і любові. Тому запрошені теж вічно, нерозривно любити один одного, так як це робить Бог у Своїх Трьох Особах.

Сьогодні слово “любов” вживають у якнайрізноманітніших значеннях. Ним називають будь-які стосунки і почуття між будь-якими людьми. Подружжя чоловіка і жінки запрошене рекламувати іншим справжню любов. Любов, яка триває вічно, незважаючи ні на що. І через власний приклад любовного спілкування та жертви одне заради одного передавати любов іншим поколінням – народженим дітям.

Отже, Бог хоче, стверджує та благословляє, щоб сходились в одне ціле чоловік і жінка через шлюб у Церкві заради такої мети:

1.щастя/доробуту чоловіка і жінки…

2. бути співтворцями з Богом…
— у продовженні людського роду і народженні та вихованні людей для Бога, для Його вибраного народу – Церкви, для держави як свідомих і відповідальних громадян.

¢ Сімейний партнер як дар від Бога…

У молитві сказано, що Бог зібрав воєдино віддалених від себе чоловіка і жінку. Справді, раніше вони були чужими, можливо, і незнайомими. Самі заручини і те, що їхній обряд відбувається у Божому храмі, означають, що чоловік приймає свою жінку від Самого Господа. Що вона є Його подарунком. І навпаки. Якби не Його бажання, сприяння і дія, чоловік і жінка би ніколи не зустрілись і не планували поєднатися у цю божественну спільноту двох. Церковні заручини як перша частина шлюбу – це обіцянка віддати себе іншому, якою обмінюються заручені.

Щодо періоду зустрічання та адекватного, корисного і творчого його використання (що часто-густо не роблять пересічні хлопець та дівчина), а також щодо заручин та їхнього значення, рекомендуємо вам книгу:

Гері Чепмен, П’ять мов любови для неодружених, Свічадо, 2020.

Накладання перснів

Священик робить перснем знак хреста над головою жениха і накладає перстень на праву руку:
Заручається раб божий (ім’я) з рабою божою (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Так само й невісті:
Заручається раба божа (ім’я) з рабом божим (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

¢ Символіка перснів-обручок…

Якою є їхня форма? Вони круглі. Постійно ведемо по них пальцем. І наш рух не припиняється, може тривати безперервно. Це і є знак вічності, неперервності життєвого союзу двох.

Вислів подружньої згоди (або опитувальник наречених)

Запитує священик жениха: Чи маєш Ти, (ім’я), добру й непримушену волю та тверду думку взяти собі за дружину (ім’я), що її тут перед собою бачиш?
Жених: Маю, чесний отче. (або “ТАК”)
Чи не прирікав Ти іншій невісті?
Жених: Не прирікав, чесний отче. (або “НІ”)
Священик звертається до невісти: Чи маєш Ти, (ім’я), добру й непримушену волю та тверду думку взяти собі за мужа (ім’я), що його тут перед собою бачиш?
Невіста: Маю, чесний отче. (або “ТАК”)
Чи не прирікала Ти іншому мужеві?
Невіста: Не прирікала, чесний отче. (або “НІ”)

¢ Любов – це не емоції-почуття, а рішення…

Цікавим є запитання священика перед початком вінчання, наприкінці заручин: «Чи маєш добру і непримушену волю (тобто чи бажаєш)…». Ніхто не питає нас про почуття, що відчуваємо одне до одного. Але про наше впевнене, невимушене рішення вибрати іншу людину. Це цікаве свідчення того, що любити – це не мати почуття, а:

• бути впевненим/-ою в іншій особі… (тобто в житті моєму є особа, котра для мене дорожча, цінніша, вартісніша за будь-яку людину на землі і, зокрема, за моїх батьків)
• вибрати цю особу… (якщо я настільки впевнений/-на у ній, то навіщо стільки часу зволікати?!)
• вирішити на користь іншої особи, що непомітно перетворюється на власну, взаємну користь…
• мати вічно тривалі стосунки/спілкування: «Любов ніколи не переминає» (1 Кор. 13, 8).

сторінка 2/4